 Еволюція зорової системи
Здатність живих організмів сприймати світло та реагувати на світлові подразники виникла ще на початкових етапах розвитку рослинного життя. Рослини використовують світло для живлення, тобто в процесі фотосинтезу енегрія фотонів перетворюється в поживну для рослини речовину за рахунок певних хімічних реакцій. Але рослини не використовують світло як джерело інформації, тому у них відсутній механізм підсилення енергії світла.
Використання світла для отримання інформації про навколишній світ передбачає, що у живої істоти повинен бути підсилювач енергії світла, розташований безпосередньо на рецепторі (тобто світлочутливому органі). Завдяки цьому підсилювачу дуже мала енергія фотонів (світло являє собою поток фотонів) перетворюється на значну більшу енергію нервових імпульсів. Тільки таким чином око здатне передавати інформацію в м'язи та мозок.
Така адаптація зорової системи живих істот набула великого різноманіття форм. Наприклад, структура сітківки птахів, які ведуть активний спосіб життя вдень, в декілька разів тонша, ніж у тварин, які ведуть нічний спосіб життя. Крива спектральної чутливості людського ока добре відповідає максимуму розподілення сонячного денного світла (550 нм). У сутінках максимум чутливості людського ока зміщується до 510 нм, що відповідає синьоватому відтінку світла, яке розсіяне небом після заходу сонця.
Час накопичення людським оком інформації складає 0,2с, що добре узгоджується з часом нервової та м'язової реакції людини в цілому. Наявність такої узгодженості підтверджується тим, що спеціально сконструйовані телевізійні камери з часом релаксації 0,5с (і більше) дуже незручні в експлуатації та викликають роздратування.
Має місце чітка відповідність між діаметром палочок та колбочок людського ока (світлочутливих рецепторів, розташованих на сітківці ока людини) та діаметром дифракційного диска в той момент, коли розмір отвору зіниці максимально наближений до свого мінімального значення і становить приблизно 2мм (таке відбувається при дуже яскравому освітленні).
У багатьох тварин зіниці мають не круглу, а щілиноподібну форму та орієнтовані у вертикальному (змії, представники котячих) або у горизонтальному (кози, коні) напрямках. Вертикальна щілина забезпечує високу чіткість зображення, обмежену для вертикальних ліній абераціями лінз, а для горизонтальних - дифракційними ефектами.
Зорова система жаби являє собою вражаючий приклад адаптації в залежності від способу життя. Її нервові зв'язки влаштовані таким чином, щоб відмежувати рухи привабливих для жаби мух та ігнорувати сторонню зорову інформацію.
Навіть у зоровій системі людини можна спостерігати дещо підсилену чутливість периферичного зору до мигаючого світла, що можна вважати як охоронну систему для попередження про ймовірну небезпеку.
| 
